четвер, 11 травня 2017 р.

Під ОДА звучала Ода та від ХОДА ішла хода.

Сьогодні 11 травня о 12.00 біля обласної державної адміністрації розпочалися урочистості з нагоди підписання більшістю Ради міністрів закордонних справ ЄС рішення про надання для України безвізового режиму для її громадян.

На заході вшанували захисників України в зоні АТО, спортсменів-олімпійців та інших визначних людей Херсонщини, які внесли свій вагомий внесок у розбудову європейської України.

Голова ОДА Андрій Гордєєв разом з ветераном АТО та призером минулорічної олімпіади підняли прапори України та ЄС під звуки державного та гімну ЄС "Ода радості".

Опісля урочистою ходою учасники заходу попрямували проспектом Ушакова до Алеї Героїв незалежної України (небесної сотні та загиблих в АТО), де поклали квіти.
Увечері у фан-зоні Євробачення 2017, розташованій на площі біля ККЗ "Ювілейний", відбудеться заключна частина свята.


середа, 19 жовтня 2016 р.

Завдяки небайдужим білозерцям про білозерські джерела відтепер знають в Британській раді




Завдяки небайдужим депутатам та жителям Білозерки, в ній з’явився ще один дитячий майданчик в найбільш улюбленому серед дітей та їх батьків місці відпочинку – на знаних білозерських джерелах. Ініціатором його створення і «двигуном» усього процесу з реалізації проекту під назвою «Джерело дозвілля» стала депутат Білозерської селищної ради Олена Щербина.




«Коли я почула про можливість отримати грант від Британської ради – організації створеної урядом Великобританії для допомоги іноземним неурядовим проектам, відразу загорілася ідеєю його отримати і зробити щось корисне для нашого селища» - ділиться Олена. В цьому мені допомогла Елла Петренко голова Білозерського районного осередку ХОМГО «Молодіжний центр регіонального розвитку». В результаті Британська рада виділила кошти у сумі 14 тисяч гривень, і на встановлення та благоустрій території небайдужі білозерці здавали власні кошти. Співфінансування проекту було однією з умов Британської ради, оскільки вона допомагає тільки тим, хто сам прагне змін. 
«Під час реалізації проекту я зустріла багато небайдужих людей» – говорить Олена Щербина. «Дякуємо директору МКП "Водограй" Грозі І.В., що надала робітників, які установили дитячий майданчик. Дякуємо Кудрявченку В’ячеславу та Пасічнику Олександру, що привезли шини. Дякуємо Коноваловій Альоні та її діточкам, що допомагали фарбувати дитячу пісочницю, хоч самі навіть не проживають в Білозерці. І взагалі, величезна подяка всім тим, хто брав участь у втіленні цього дивовижного проекту!»
Ще одним жестом доброї волі стала святкова програма, презентована дітьми з бібліотечного театру "Капітошка" під керівництвом Світлани Кошолап із села Надеждівка, під час урочистостей з нагоди відкриття майданчика, які відбулися у неділю 16 жовтня 2016 року. Надеждівські та Черешенські діти подарували дітям та батькам, які зібралися цієї погожої днини на відкриття «Джерела дозвілля» незабутнє свято. Були пісні і запальні танці, веселі конкурси та загадки з призами, які проводили діти в образах казкових та мультяшних героїв з казок дитинства: Буратіно, Айболить, Пеппі Довга панчоха, Карлсон, Маша та ведмідь.
Наостанок діти подякували Британській раді та небайдужим білозерцям за чудове місце відпочинку.


Закриваючи свято Олена Щербина презентувала власний вірш, присвяченій цій чудовій місцині, який вона склала з нагоди відкриття цього майданчику.
Джерело - джерельце,
Джерело дозвілля,
Про цілющу воду,
Є старе повір"я.
Джерело - джерельце,
Чистая водиця,
Як умиються дівчата,
Мають чисті лиця.
Як скупнеться жінка,
Зможе народити,
А скупнеться старець,
Довго буде жити.
Як козак скупнеться,
Силу буде мати,
Про цеє повір"я,
Має кожен знати.
Збережем джерельце,
Джерело дозвілля,
Бо це наше спільне,
Громадське подвір"я.
А дала це диво,
Природонька - мати,
Щоб разом всі люди дружньо,
Цю скарбничку цінну,
Мали доглядати!

«Любіть свій край всією душею! Бережіть те, що маєте!!! Приємного всім відпочинку на наших гарних джерелах!» - звернулася наостанок до присутніх координатор проект Олена Щербина.

Координатор проекту Олена Щербина.

четвер, 13 жовтня 2016 р.

Дорога до свята довжиною в 17 років


Завтра в мене свято і чоловіче, і так-би мовити професійне - День Українського козацтва. На всі судомі, на роботі, в сім'ї намагання насильницьки привітати з 23 лютим завжди пояснював, що ніколи не служив ні в радянській, ні боронь боже, в червоній армії і натомість маю власне чоловіче свято - 14 жовтня День Українського козацтва. На роботі цього дня доводилося відпрошуватися, щоб відсвяткувати в колі своїх. Колись вдавалося, часом ні. Сьогодні цей день святковий. Ті, хто не розумів моєї позиції тоді, не визнає свою неправоту і зараз. Загалом, я проти змішування всього в одну купу. Для православних цього дня Покрова Пресвятої Богородиці, яка була покровителькою українського козацтва, тому цілком логічним є крок Кучми встановити в цей день козацьке свято. Хоча таким чином він виборював собі підтримку у козацтва, коли йшов на другий президентський крок. Звідси і неформальна прив'язка до УПА, яка вважала цей день також своїм, бо по суті була правонаступницею українських національних збройних формувань, якими були козаки. Ініціативу ж Порошенка, з подачі В'ятровича, вважаю не дуже вдалою і точною. Збройні сили України мають свій день - 6 грудня, тепер як би два професійних свята. А як же нацгвардійці, волонтери, правосекторівці скажете ви? А не треба було вигадувати велосипед - ще при Ющенку патріотичні сили пропонували замість 23 лютого День захисника тоді ще вітчизни призначити на День героїв Крут 29 січня. Привід краще не придумаєш герої віддали життя за Україну і байдуже до яких і чи офіційних збройних формувань належали вони. 
Цього ж дня можна було б вшановувати і героїв Небесної сотні, які формально загинули не на війні. Але в нас ніколи не слухають патріотів, навіть якщо це потім призводить до війни і під час війни ніхто не слухає.

неділя, 15 травня 2016 р.

Тут виховують патріотів

14 травня 2016 року призери обласного етапу конкурсу-захисту МАН наукової секції "Історія України" змогли взяти участь у вшануванні пам'яті кошового отамана Костя Гордієнка на території історико-культурного заповідника "Кам'янська Січ".
Так, Дмитро Лисенко, разом зі своїм науковим керівником, за сумісництвом курінним отаманом Білозерської районної організації Українського козацтва "Платнірівський курінь", Валерієм Кудлаєм взяли участь у цьому святковому дійстві.
На нього прибули козацькі організації з усієї області. Урочистості були організовані за підтримки Херсонської обласної адміністрації.





Після молебня біля могили Костя Гордієнка, біля флагштоку з великим державним прапором пройшла урочиста частина, яку відкрив голова облдержадміністрації Андрій Гордєєв. За виступами очільника області та Бериславського району, представників козацьких організацій розпочалися фольклорні співи народних колективів та показові виправи козаків з рукопашу. Завершилося святкування козацьким кулішем та частуваннями учасників цього народного дійства. Доповнювали атмосферу заходу святковий ярмарок, на якому раойни області представляли свою продукцію, народні умільці пропонували свої вироби та реконструктори козацької минувшини, які демонстрували побут тогочасних козаків та хвацько стріляли з автентичних фальконетів та самопалів.

Дмитро Лисенко, який захистив наукову роботу за темою: "Військове мистецтво Запорізького війська" був у щирому захваті від побаченого.


- Коли вивчаєш цей період теоретично це одне, а коли бачиш його на практиці, доторкаєшся до історії вживу це зовсім інші емоції - ділиться враженнями Дмитро.
Так, додає Валерій Кудлай це теж одна із форм навчання - історія на практиці. Дорогою до Кам'янської Січі я розповідав Дмитру і нашим попутникам з Білозерської райдержадміністрації, які люб'язно взяли нас з собою на свято, про місця козацької слави, які ми проїжджали. Це і село Тягинка, де вперше в історії згадується про козаків, і пам'ятник
Богдану Хмельницькому, що стоїть на Бериславському шляху, і сам Берислав, колишній турецький Кизи-кермен, взятий Іваном Мазепою. Крім того це і патріотичне виховання. Людина, яка знає і бачила це на власні очі і пропустила це через себе поважатиме і любитиме свою Батьківщину і ніколи під прапорами чужої держави не піде знищувати її на побігеньках у окупанта. Тому що знання свого справжнього минулого це надійне щеплення від комплексу яничарства, коли українці зрікаються Батьківщини, пам'яті предків та зрештою себе і стають витратним матеріалом у наших ворогів, які їхніми трупами мостять шлях до своїх реваншистських цілей.


середа, 5 жовтня 2011 р.

ЯК МОНАСТИР ПЕРЕТВОРЮВАЛИ НА ПУСТИР

Хронолітографія благовіщенського монастиря в 1911 році
Двері рейсового приміського "Ікаруса" з сильним шипінням поволі відчинилися. "Учгосп" - оголосив зупинку водій (так в народі називають селище Приозерне). До салону зайшли двоє хлопців.
-  Звідки з Благмону? - запитав один.
-  Так, з училища, - з притиском на останньому слові відповів другий.
Мабуть, йому чимось не подобалося, як називають ПТУ-6 у тому ж таки народі.
         - Що взагалі означає оте "Благмон"? - з роздратуванням продовжив він.
- Колись училище було монастирем, а Благмон - то його скорочена назва, яка розшифровується... Благословенний монастир, - на хвильку запнувшись, згадуючи назву, просвітив свого друга "ерудит".
Таку розмову мені довелося почути в автобусі років з чотирнадцять тому. Оце і все, що знають місцеві жителі про Благовіщенський монастир (така його правильна назва), який колись славився на всю Південну Україну, аж до Одеси. Дехто не знає і цього...
У 1856 році Білозерський поміщик Лев Балтазарович Скадовський подарував 280 десятин землі під жіночий благодійний заклад. За словами старожилів він же і запросив до общини в спеціально побудовані келії багатих вдів та дів, котрі внесли солідний вклад в її розбудову. Іншу частину коштів зібрали церковні служителі. Якийсь священик "Вистрига" розіслав у всі кінці України черниць з кружками для збору милостині. Матеріал для будівництва доставляли з кар'єрів, що біля села Чорнобаївка. Для розпису стін всередині церков були запрошені кращі художники України. Так у мальовничому місці, на півострові, береги якого омивають Біле озеро та Безіменне (в народі Безмен), через десять років виросла жіноча община. В її центрі височіла головна церква в ім'я святої Трійці. Нині збереглася лише нижня частина арочних воріт до общини та ще декілька понівечених будівель.
А тоді община жила спокійним життям та продовжувала розростатися. У 1883 році Святий Синод дозволив їй іменуватися монастирем.
Старе містечко общини було оперезане другим кільцем двохметрових монастирських стін з арковими воротами та кутовими вежами. На території монастиря налічувалось 26 будівель культового та господарського призначення. При ньому діяли 4-ох класна школа для дівчаток, лікарня, тут також був притулок для 60 сиріт. На березі Білого озера біля стін монастиря була побудована пристань, до якої швартувалися судна, які заходили сюди з Дніпра.
Проте головною окрасою монастиря, на прощу до якого у великі православні свята сходилися та з’їжджалися прочани не тільки з навколишніх місць, а й з Миколаєва та Одеси став собор Пресвятої Богородиці. Він мав 14 куполів та багате внутрішнє убранство: на стелі зображення Бога-отця з його магічним та втаємниченим ім'ям - Савооха, зверху донизу його стіни були розписані масляними фарбами, амфілади по-золочені. По краях дві великі (в натуральний розмір) копії картин: "Таємня вечеря". Леонардо да Вінчі та "Явлення Ісуса Христа народу" А. Іванова. Собор спіткала сумна доля: у 30-ті роки він був знищений. З ним пов'язані легенди про ті часи, але про них трохи згодом.
Поки що величне відображення білокам'яного монастиря у чистих блакитних водах Білого озера та сяйво золотих куполів у багряному призахідному сонці викликали у кожного подорожнього спокій та умиротворення в душі. Монастир, на чолі якого стояла мати-ігуменя, мав 30 черниць та 135 послушниць, кількість яких з року в рік збільшувалась. У володінні монастиря знаходилося вже 313 десятин землі, значна частина якої була зайнята виноградниками. Мав монастир і фруктовий сад та пасіку. Все це доглядалося дбайливими руками сестер, і забезпечувало їм пристойне життя та благодійну діяльність для сиріт і нужденних.
Задули холодні жовтневі вітри, котрі принесли братовбивчу війну та розруху. На монастир чекало повне знищення, а на сестер-черниць - доля святих мучениць. З кожним роком їх ставало дедалі менше. Якщо у 1919 році їх було тут 450, то у 1922 - 228. Частину монастиря у 1921 році віддали під дитяче містечко, де була згодом організована колонія на 500 дітей. Іншу мізерну частину залишили черницям, але перейменували у землеробську трудову артіль "Пролетарське життя". На території' артілі залишилися два храми, які обслуговували ще два села, і старенька церква. Її черниці перетворили на трапезну. За артіллю залишили 30 десятин землі, 3 десятини фруктового саду і півдесятини виноградинка. Черниці мали з цього годуватися і сплачувати державі податок: 3 пуди зерна за кожну зайняту під посів десятину, половину урожаю фруктів тощо.
Пограбовані, принижені в правах, а головне утискувані у своїй вірі сестри все одно були у нової влади мов більмо на оці. Вона вирішила знищити їх раз і назавжди. 23 березня 1922 року 300 червоноармійців на чолі з головою Увиконкому Радченком вдерлися до монастиря. Після побоїв та знущань сестер вигнали за браму. Вигнані за огорожу, жінки три доби провели просто неба без їжі. Дві з них втратили розум, одна померла. Дехто з них, Параскева Йосипівна Євдокименко, наприклад, була розстріляна у 1937 році як тоді формулювали: за релігійну та контрреволюційну пропаганду, а просто-напросто за те, що не зреклася Бога і не прийняла пережитого апокаліпсису як належне. Монастир спіткала така ж доля. Собор в ім'я Пресвятої Богородиці спочатку був перетворений у 20-х роках на склад зерна. Звідти за легендою кожну ніч лунав жіночий плач. Переляканий сторож побіг за начальством. День пошуків пройшов марно. Лише наприкінці дня на підлозі під зерном було виявлено калюжу червоної крові, яка не зчезала протягом тривалого часу. Всі спроби зни щити її були марними.
Інша легенда оповідає, що коли на руйнування храму був посланий революційний загін, то перед брамою монастиря з'явився старець з довгою білою бородою у білому одязі, котрий спирався на ціпок. Кінь запряжений у підводу, на котрій їхали атеїсти, злякано захропів, позадкував, і примусити його перейти браму вони так і не змогли. Та й не дуже хотіли, бо бачене враз лишило їх упевненості в собі і заронило сумнів в їх атеїстичні душі.  Командир загону відмовився від дорученої місії і спішно ретирувався.
           Проте ніяке заступництво вищих сил не збереже того, від чого зреклися люди у своїх душах. Знайшлися інші, котрі у 30-х роках розібрали храм та безліч інших церковних будівель монастиря.
          Камінь було відвезено у Білозерку. Є припущення, що у такий спосіб було побудовано значну частину селища Петровського і не тілько його. "До основания все разрушив", "затем" нічого нового побудовано не було. Триповерхова споруда ПТУ-6 не йде ні в яке порівняння з цілим колишнім містечком монастиря. І дотепер деякі монастирські споруди слугують майстернями та спортзалом для училища.
           Це лише одна із сторінок багатої історії монастиря. Чимало таємниць та загадок, трагічних, а часом авантюрних історій сталося на цьому місці. Пов'язаних, скажімо, з підземним ходом, який є і донині, але це вже інша сторінка мого блогу.
     Маршрутне таксі «Богдан» стрімко збігло з крутого узвозу при виїзді з Херсону і пригальмувало біля вулиці Домобудівельної, підбираючи людей, що поверталися з роботи. Благовіщенський монастир 8 км – білі літери на синьому фоні дорожнього знаку пробудили свідомість від дорожньої дрімоти досьогодні незвичним поєднанням – традиції та сучасності. Назва, яка проступила крізь віки на новенькому дорожньому знакові 70 років стиралася із нашої свідомості антихристами з диявольською зіркою на лобі. Сьогодні ж дякуючи Богові Благовіщенський монастир відродився заново – постав із попелу людської пам’яті. Після тривалої тяганини Міністерство освіти та науки України, яке є органом управління майна, будівель та споруд професійно-технічного училища № 6, відгукнулося на численні клопотання секретаря Херсонської єпархії Української православної церкви протоієрея Віталія перед управлінням освіти і науки Херсонської обласної державної адміністрації щодо передачі залишків його приміщень, а саме приміщення складу паливно-мастильних матеріалів, колишніх Вхідних воріт на Прихожанську площу та земельну ділянку навколо приміщення розміром 0,0275 га у власність новоствореній монастирській общині. І у жовтні 2010 року відбулося урочисте відкриття Благовіщенського монастиря.
Отже початок зроблено – і це добре. Але на шляху до відновлення колишньої слави монастиря ще багато роботи. Значну частину його території ще постарому займає училище № 6, яке ледь животіє випускаючи фахівців незатребуваних на сьогоднішньому ринку праці. Від колишньої величі храмових споруд, завдяки сатанинській комуно-радянській владі не зосталося і сліду. Це все треба відновлювати. А найголовніше, що треба зробити після 70-літнього духовного невігластва , повернути у людські душі віру – побудувати храм у своєму серці.

неділя, 26 червня 2011 р.

Прогулянка по Білому озеру

Душею Білозерки є Біле озеро, від якого вона власне і отримала свою назву. Вона охоплює його своїми вуличними обіймами, немовби хоче утамувати спрагу спекотної літньої днини.
Тому саме літом так тягне до нього від палючого подиху степів до легкого озерного бризу, який огортає тебе своєю прохолодою та свіжістю, немовби пропонуючи повернутися з цієї пекельної землі, назад до колиски еволюції, яка колись зародилася у воді.
Вирішивши свої нагальні справи суботнього вечора, разом з дружиною Наталією йдемо до витоків нашого озера - чистих джерел.
Зупинка "сільгосптехніка" при в'їзді в Білозерку, що веде до джерел.
Дорога до джерел

Дорогою до джерел нас зустрічає пам'ятний знак великому білозерцю кінорежисеру Сергію Бондарчуку. Він жив у Білозерці  у дитячому віці за переказами старожилів у цьому будинку.


Пам'ятний знак Сергію Бондарчуку біля його колишнього будинку
Набравшись наснаги до творчості від чистих джерел С.Бондарчук у 10-ти річному віці покинув Білозерку назавжди, щоб стати Великим.
Часом мені здається та ба - ні, я просто певен цього, щоб стати значною особистістю треба покинути Білозерку назавжди і чим раніше тим краще - як Бондарчук. Не подумайте, що я не люблю свою рідну Білозерку - люблю і дуже, як і свою дружину Наталію, але на відміну від Наталії Білозерка не відповідає мені взаємністю.
Моя мальва в мальвах

Хоча сьогодні не той настрій, щоб віддаватися меланхолії. Тож крокуємо далі. І ось нашому зору відкривається велична картина виду на озеро Біле з чистих джерел. До речі, пам'ятки природи місцевого значення.
Чисті джерела
Кладка, яка відмежовує джерела від озера
Дітворі так цікаво по ній прогулятися
Так хочеться й собі поринути в дитинство
Білозерці вважають (мабуть небезпідставно) воду в джерелах цілющою. Тому залюбки в них купаються (хоча я особисто цього не схвалюю).
- Навіщо бруднити чисті джерела?
Причому роблять це цілорічно. Тому частенько на вранішній зірниці голі тітки лякають сонних рибалок (і це взимку!!!). Бо вода в джерелах має чудову властивість - влітку в найбільшу спеку вона крижана, а взимку навпаки, в найлютіший мороз - тепла і навіть парує. Особливо чудернацько за цим спостерігати коли озеро вкрите суцільною кригою. Тому на Водохрещу у Білозерці не б'ють ополонок у вигляді хреста (нажаль - як на мене), а святять її в джерелах. Для цього тут-таки поряд є капличка, збудована колишнім одіозним головою райдержадміністрації Чабаном (прізвище таке), мабуть для замолювання своїх численних гріхів перед Білозеркою та білозерчанами.
Вигляд на капличку
Капличка
Треба зазначити, що всі новобудови на березі (капличка, роздягальня для купальщиків, стік для води, огорожу при вході, пам'ятник Бондарчуку та ін.) і впорядкування набережної біля джерел було зроблено ним (звісно за бюджетні кошти - при цьому уявляю, які він мав з них "відкати") до 220-річчя Білозерки у 2000 році. Нині це все має украй занедбаний вигляд. І навіть "бонус" у вигляді стіни приміщення майстерні сільгосптехніки, яка от-от впаде.

Скоро станеться обвал
Мабуть добре живеться білозерцям, чиї садиби виходять до озера. Можна налагодити безперебійний полив городу, чи власну пристань зі шхерами.
Приватна пристань
І навіть приватний понтон для швартування
Шхер, що веде до пристані
Врешті-решт можна безкоштовно і цілком безкарно вивалювати сміття на берег і в саме озеро. Так тут роблять усі жителі, які мають сусідство з озером. Хоча ні, кара прилітає до їх садиб щовечора і їм доводиться розплачуватися власною кров'ю за нищення природи. Здійснюють цю криваву помсту незліченні ескадрильї комарів, які з заходом сонця вилітають з прибережних очеретів на полювання. Але краса вимагає жертв, а її тут, якщо не звертати уваги на сміття вистачає.
Краса та й годі
Краса та й годі ч.2
Дикі качки шукають собі здобич
Не дивно, що в цих місцях душа якось по особливому розвертається і вже не згортається. Їй хочеться чогось особливого, незвичайного. Одних краса місцевої природи сподвигає на духовні пошуки і бажання ними поділитися з оточуючими.
Заклики до спасіння святим духом
Заклики любити один одного за християнським віровченням на роздягальні для купальщиків
Молодь - до закоханості. Це одне з популярних місць серед молоді для романтичних зустрічей. І любовні графіті на стінах яскраве тому підтвердження.
Під цим зізнанням і я готовий підписатися
А всіх інших втомлених життям надихає, на фоні вечірньої краси, перехилити чарчину-другу під заспокійливий шум очерету. Ні-ні ви не подумайте, що в такому місці люди скочуються до банальної пиятики. Я певен, що тут цей процес має серйозне філософське підгрунтя на кшалт японської чайної церемонії. З повним злиттям у гармонії з природою та глибоким зануренням в медитацію, коли незчуєшся як вранішнє сонце вже виводить тебе з трансу. Медитативного звичайно, а не того, що ви подумали.
Вечірнє сонце хилилося до землі і готуючись спати, вкривало позолотою верхівки дерев. Колись, скоро як років сто тому, воно падало на золоті бані старого монастиря, що віддзеркаювався у білих водах озера, виграючи на них кривавим полум'ям і напевно всі, хто милувався цією картиною і подумати не міг, що це був знак - про долю, яка згодом його спіткала. Але розповідь про нього це вже нова сторінка мого блогу.

P.S. Фотоальбом прогулянки:
https://picasaweb.google.com/103099321830111074364/sKzeOB?authkey=Gv1sRgCOGavpO808yjZw